Люди получают не по заслугам, а так…что попало. MD.House

 Засунули писюльку в дверь. На надорванном клочке выведено: "У вашому помешканні з 9.30 до 14.00 (рабочий день, естественно) буде проводитись планова заміна електролічильників…. Ви забов’язані надати доступ до місця встановлення приладу обліку." Это Киевэнерго мне пишет. 
Вроде частная компания, а совок совком! Ребята вы можете меня только уведомить о ведущейся замене, ПОПРОСИТЬ меня предоставить возможность вашим работникам заменить счетчик и указать телефон по которому я могу позвонить и назвать удобное МНЕ время для проведения работ! Понятно, казлы?!

А еще я не ненавижу новомодное слово must have. Вам надо — вы и имейте!

Игорь Исиченко Архиепископ Харьковский и Полтавский Украинской автокефальной православной церкви (УАПЦ) преподавал у меня в ХНУ старословянскую литературу. Это единственный преподаватель, которого я боялся как черт ладана и уважал за профессионализм и неподкупность. Сегодня вот случайно натолкнулся на его сайт, где нашел проповеди. Одна мне показалась крайне актуальной…
 

Крутий батюшка

"...Церква «крутих батюшек», над створенням якої успішно потрудилися й український істеблішмент, та й усе наше суспільство протягом останніх десяти-п’ятнадцяти років, не здатна здійснити його духовне оздоровлення. Адже зауважте: під акомпанемент розмов про «духовне відродження» ми ставали в ці роки дедалі прагматичнішими і цинічнішими. Наші взаємовідносини сьогодні набагато більш далекі від євангельського ідеалу, аніж вони були того ж 1988 року — року початку демократичних змін в Україні. Дехто шукає порятунок у волюнтаристичному об’єднанні Церков, завдяки якому Православна Церква ніби то зможе ефективніше впливати на мораль українського суспільства. На жаль, реальність набагато похмуріша. Сьогодні в Україні можна, і досить безболісно, об’єднати лише ділків із усіх юрисдикцій в одну Помісну Церкву. Але тоді виникне така деструктивна сила, від якої впадуть залишки суспільної моралі.
Єдину ж справжню Церкву, здатну протистояти спокусам суспільства споживання, можуть представляти люди з геть іншою ментальністю. Люди, максимально вільні від гнітючої економічної чи психологічної залежності від суспільства. І вони завжди є в Церкві, як завжди є в ній і торгаші, і авантюристи, і просто пролазливі пристосуванці. Проблема лише в тім, щоб голос саме цих, вільних від світської кон’юнктури людей був почутий.
Сьогодні цей голос в Україні дуже тихий. Не лише у світській, а й у церковній, точніше, церковно-політичній пресі ми бачимо як знову і знову позують з орденами і без них «круті батюшки», гучно викривають опонентів, вітають можновладців, урочисто стоять у передніх рядах на богослужіннях. Однак не чутно голосу пастирського напучування. Адже справжній пастир скромний і невибагливий. Він щирий — і саме тому незручний для тих, хто готовий слухати лише лестощі фарисеїв. Він здатний любити — і любити самовіддано, навіть коли його ближній дуже далекий від його власних уявлень про християнський ідеал. Але чи може суспільство, у якому люди роз’єднані і дратують одне одного, прийняти й оцінити цю любов?..
Насамперед справжній пастир — це людина молитви. А молитва несумісна із заклопотаною метушнею…"

/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:»Обычная таблица»;
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-priority:99;
mso-style-qformat:yes;
mso-style-parent:»»;
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin-top:0cm;
mso-para-margin-right:0cm;
mso-para-margin-bottom:10.0pt;
mso-para-margin-left:0cm;
line-height:115%;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:11.0pt;
font-family:»Calibri»,»sans-serif»;
mso-ascii-font-family:Calibri;
mso-ascii-theme-font:minor-latin;
mso-fareast-font-family:»Times New Roman»;
mso-fareast-theme-font:minor-fareast;
mso-hansi-font-family:Calibri;
mso-hansi-theme-font:minor-latin;}

Наша железная дорога достойна презрения и банкротства уже только за духоту и казарменную вонь, которой тебя встречают плацкартные вагоны.

"Статья никчемная, но стиль мне нравится. Приходи завтра". Мне было 16 лет, делать было нечего — я только что провалил вступительные экзамены в Симферопольский универ, поэтому завтра пришел. Человеком, подобравшим меня с помойки и научившим рисовать первые фигвамы, был Вячеслав Вячеславович Хачатурян.